Адольф Гладилович. Українська громада у Бен-Метiрi

Українська громада у Бен-Метiрi

Адольф Гладилович (Монреаль)

(1947-1956 гг.)

У 1947-1948 роках понад сто українських політичних емігрантів з Австрії і Німеччини оселилися разом з родинами у новозбудованому для них селі Бен-Метірі поблизу містечка Аїн-Драгам у горах Хрумірії в північно-західній частині Тунісу, тодішнього французького протекторату в Північній Африці. Вони приїхали, щоб працювати як фахівці на будівництві гідроелектростанції на річці Уед-ель-Ліль (Річка ночі - араб.). За угодою, що її уклав інженер Сидір Тим'як з паризькою фірмою "Кампенон-Бернар", котра мала спорудити греблю, українські працівники з родинами творили тут окрему групу: пізніше вона офор-милася як українська громада - з власним проводом, священиком, лікарем, школою, різними організаціями. А втім, невдовзі українські родини почали виїжджати з Тунісу до Канади і США, тож і село Бен-Метір дедалі більше втрачало український колорит.

Чисельний стан

До Бен-Метіра українці прибули вісьмома транс-портами. Перший з них - 3 вересня 1947 року, останній - 1 серпня 1948 року. У другій половині цього ж таки, сорок восьмого, українська громада налічувала 281 особу, в тому числі 50 дітей віком до 16 років. Далі група українців відчутно поменшала. 1 червня 1953 року тут лишалося 85 чоловік, серед них 27 дітей, а ще через рік - тридцять шість, з них 16 дітей.

Організація групи

У 1947-1948 роках, маючи статус "моральної групи" (gгоuре moral вона існувала під керівництвом так званої "технічної ради" (інженери Микола Маслов, Володимир Петрачек, Йосиф Роніш і Сидір Тим'як). 9 січня 1948 року на своїх загальних зборах група оформилася як українська громада з виборною управою на чолі. З того часу головували Сидір Тим'як, Прокіп Татарчук, Ігор Федів, Петро Гордійчук і Анатолій Пашковський, а від червня 1954-го громаду очолював уповноважений Прокіп Татарчук. 5 серпня 1956 року українська громада села Бен-Метір перестала існувати, бо того дня відбулися загальні збори, які постановили її зліквідувати днем 10 серпня 1956 року, доручивши виконати це завдання П.Татарчукові.

Релігійне життя

Власного священика громада мала лише 1949 року. Був ним греко-католицький священик О.Степан Чеховський, який незабаром виїхав до Канади. Час від часу навідувалися до Бен-Метіра українські католицькі священики (о. канцлер Іван Леськович з Парижа 1949 р., того ж року О.Іван Прашко, теперішній єпископ з Рима, О.Михайло Василик з Франції 1950 і 1951 років, О.Петро Качур з Рима 1951 року й о.Маврикій Ван-де-Малє з Парижа 1953 і 1954 років). Приїздив також одного разу український православний священик О.Володимир Вишневський з Парижа (1950 року). Французька влада побудувала у Бен-Метірі муровану церковцю (1952 року), в якій правив і для українців, для французів римо-католицький священик о.Глор'є. 1954 року українці вмурували у цій церкві таблицю з написом українською і французькою мовами: "Дякуємо Всевишньому за ласки й опіку під час нашого перебування в Бен-Метірі від 1947 до 1954 року. Група українців". Після ліквідації громади уповноважений П.Татарчук перевіз цю таблицю до церкви Св.Володимира у Парижі, а бенметірську церковцю араби перетворили на школу.

Культурно-суспільне життя

Через те, що в перші роки свого існування Бен-Метір мав характер українського села, тут плекалися українські традиції - відвідування родин з колядою, новорічне "сіяння", гагілки, "обливаний понеділок", маяння хат галузками на Зелені Свята тощо.
Громада мала свої хори - чоловічий і мішаний, жіночий терцет, балетну групу й драматичний гурток. Відбувалися концерти й театральні вистави, урочисто відзначувано національні свята і річниці. Влаштовувано концерти і для чужої публіки, щоб її ознайомити з українською культурою: два вечори української пісні й танку в М.Тунісі, виступ хору на туніському радіо, його участь у богослужінні в римо-католицькому соборі в Тунісі та у величавому "Святі весни" на сцені колишнього римського театру в Дугга. Показано виставку українського мистецтва. Друковано й розповсюджувано між франкомовним населенням країни листівки з інформацією про Україну.
Активними були в громаді різні товариства - молодіжні "Пласт" і Спілка Української Молоді, кооператив "Взаємна поміч" (1948-1949 роки), жіноча секція і наймолодший осередок Спілки Визволення України. Гарно працювали українська народна школа й дитячий садок.
З уваги на те, що в Тунісі не було загального соціального забезпечення, громада зорганізувала з допомогою фірми "Кампенон-Бернар" свій суспільний фонд, аби допомагати фінансове працівникам у випадку хвороби і непрацездатності, а їхнім родинам у випадку смерті годівника.
За час свого недовгого існування українська громада в Бен-Метірі зробила багато для української справи й для поширення доброго українського імені серед населення Тунісу.

Вернуться на главную